Фахівці PT ESC IR описали діяльність угруповання StingyBasilisk, яке, за їхніми даними, діє щонайменше з квітня 2022 року. Практична складність цієї атаки — не в одному незвичному завантажувачі: компоненти маскуються під системні, закріплюються кількома різними способами й можуть отримувати команди через механізми Windows, які не виглядають як звичайне мережеве з’єднання.

Початковий вектор проникнення дослідники встановити не змогли. Водночас вони виявили розгорнуту мережу агентів і способи переміщення між скомпрометованими вузлами. Сукупність методів дозволяє припустити шпигунську мету, але автори дослідження не заявляють, що встановили кінцеву ціль. Також наразі немає надійних даних, які пов’язували б StingyBasilisk із відомою APT-групою.

SMB для доставки, планувальник — для запуску

За спостереженнями PT ESC IR, із лютого 2026 року зловмисники почали активно розширювати присутність усередині скомпрометованої інфраструктури. Файли шкідливого ПЗ передавалися через SMB і потрапляли до C:WindowsTemp. Для віддаленого запуску застосовувався atexec з набору Impacket: інструмент створював і запускав завдання через планувальник Windows.

З’єднання з цільовою системою також використовувало SMB, а для взаємодії з планувальником відкривався канал pipeatsvc. Завдання створювалося через MS-RPC і запускалося методом SchRpcRun інтерфейсу ITaskSchedulerService. У зафіксованих випадках назви завдань мали формат UUID і відрізнялися від стандартного шаблону Impacket. Після цього запускали CunningDoor через rundll32.exe.

Цей ланцюжок важливий для розуміння атаки: легітимні протоколи та штатний планувальник дають змогу виконувати команди віддалено, не вимагаючи інтерактивного входу на кожен хост. Звичний інструмент адміністрування тут не означає звичну операцію — контекст і послідовність подій мають значення не менше, ніж назва процесу.

Закріплення через COM і службу часу

Для збереження доступу StingyBasilisk використовувала, зокрема, COM Hijacking. Мішенями були системні COM-об’єкти Network List Manager та Network Configuration. Зловмисники змінювали значення TreatAs у реєстрі, перенаправляючи звернення до оригінального об’єкта на власний COM-компонент. Той завантажував DLL, назва якої могла бути схожою на системну бібліотеку.

Підміна мала не просто запустити код, а й не зламати поведінку компонента, до якого звертається система. DLL відтворювала потрібний COM-інтерфейс і проксувала виклики до легітимної бібліотеки. Такі деталі пояснюють, чому звичайна перевірка на аварійні завершення процесів може не виявити підміну: шкідливий модуль намагався залишити роботу системного компонента зовні нормальною.

Інший спосіб закріплення спирався на механізм Time Providers. У розділі реєстру HKLMSYSTEMCurrentControlSetServicesW32TimeTimeProviders створювався запис постачальника часу з увімкненим параметром Enabled і шляхом до DLL у DllName. Під час запуску Windows служба W32Time завантажувала цю бібліотеку в процесі svchost.exe з контекстом Local System. Для роботи DLL мала експортувати TimeProvOpen().

Два способи отримувати навантаження

Компонент TediousLoader, пов’язаний із механізмом Time Providers, перехоплював мережеві пакети за допомогою Winsock API. Він збирав адреси мережевих адаптерів, створював raw-сокети й аналізував вхідні IPv4-пакети, шукаючи спеціальну восьмибайтову сигнатуру. Параметри знайденого каналу містилися в обфускованих даних; після їх обробки компонент міг налаштувати TCP-з’єднання в режимі connect, listen або bind.

Після встановлення каналу TediousLoader приймав зовнішній код, розшифровував його алгоритмом AES-256-CBC і виконував у пам’яті процесу. Отже, мережеве з’єднання не обов’язково мало виглядати як постійне звернення до одного очевидного сервера: параметри режиму й адреси надходили в пакеті, який компонент розпізнавав за сигнатурою. PT ESC IR зазначає, що значення сигнатури відрізнялося в різних виявлених DLL.

Другий компонент, CunningDoor, запускався через DLL sideloading. У досліджених варіантах легітимні підписані бібліотеки SafeNet IKEYUI64.dll або eToken.dll завантажували сусідній шкідливий компонент. Один варіант використовував iKeyAPI.dll, інший — DLPReel.dll. Далі розшифровувався шелл-код, а його конфігурація задавала канал керування: в одному випадку це був іменований канал Windows, в іншому — IP-адреса й порт.

У варіанті з іменованим каналом передавалися дані для AES-256-CBC: вектор ініціалізації, MD5-хеш і довжина навантаження, після яких ішов шелл-код. SilentCOM також очікував код через named pipe, але використовував AES-192-CBC і власний формат повідомлення. Отже, назва «керування через іменовані канали» описує не один універсальний протокол, а повторюваний принцип у кількох компонентах.

SilentCOM маскує COM-підміну, HenMapCaCon додає вебінтерфейс

SilentCOM реалізували як DLL, що підміняла Network List Manager або Network Configuration. Перед виконанням власного коду вона завантажувала оригінальну бібліотеку й передавала їй COM-виклики. Додатково перевіряла командний рядок процесу: очікуваним був варіант svchost.exe -k netsvcs, інакше компонент завершувався. Після запуску DLL чекала на навантаження в іменованому каналі, а отриманий шелл-код міг завантажувати наступний етап.

У ході розслідування фахівці моніторили трафік в іменованих каналах і змогли зафіксувати та розшифрувати одну з переданих корисних навантажень. Вона містила завантажувач, що працював у пам’яті й використовував прямі системні виклики. Для подальшого обміну компонент застосовував ECDH на Curve25519, а потім ChaCha20. Це додає ще один рівень до ланцюжка: початковий DLL може лише чекати команду, а повноцінне навантаження приходить окремо.

Окремо дослідники описали HenMapCaCon.dll — бібліотеку на Go, зібрану з використанням cgo. Вона створювала TLS-сервер поверх іменованого каналу .PIPEProProBitOpen. Один маршрут цього сервера показував просту сторінку для генерації QR-коду, а кінцева точка /fetch призначалася для отримання файлів зі скомпрометованої системи за вказаним шляхом і параметром перевірки.

Для команд захисту в цьому описі практично важлива не одна назва файлу, а перетин слідів: незвичні записи в TreatAs і TimeProviders, завдання планувальника з нетиповими назвами, завантаження DLL через підписані бібліотеки, а також активність навколо відповідних іменованих каналів. Це саме напрямки для перевірки, які випливають із зафіксованої механіки StingyBasilisk; джерело не стверджує, що будь-яка окрема ознака сама по собі доводить компрометацію.