Описана схема поєднує локальну LLM на хості з VS Code та агентом Cline у віртуальній машині, а зовнішній трафік гостьової системи спрямовує через SOCKS-проксі. Практичний сенс простий: моделі доступне потужне залізо основного комп’ютера, тоді як запуск коду й залежностей відбувається окремо. Але межі такої ізоляції залежать від мережевих правил і налаштувань самої ВМ — снапшот не перетворює її на магічний герметичний контейнер.

Підхід пропонують для роботи з автономними агентами, перевірки сторонніх репозиторіїв і запуску підозрілих скриптів. Агент може виконувати команди, встановлювати пакети та збирати проєкт; помилка в команді або небажана поведінка невідомого коду в основній ОС створює зайвий ризик. Тому інструменти розробки, термінал, браузер і компілятори розміщують у гостьовій системі, а інференс залишають на хості.

Три частини схеми

На хості працює настільний Strata, який надає OpenAI-сумісний API на локальному інтерфейсі. У ВМ із мережею NAT встановлені VS Code і розширення Cline. Третя частина — Proxifier на хості: він має відправляти зовнішній трафік процесу гіпервізора через SOCKS-тунель, але не завертати локальний запит до API моделі в той самий тунель.

Таке розділення дає агенту змогу звертатися до моделі на хості, не переносячи її віртуальну машину й не пробуючи пробросити туди GPU. Водночас збірки, скрипти та залежності запускаються всередині гостьової ОС. Автор описує можливість відкотити ВМ до снапшота після аналізу, але це не замінює перевірки мережевих і системних налаштувань.

Порт до локального API

У прикладі використано Windows на хості та Strata з портом 47831. Спершу перевіряють, чи відповідає endpoint зі списком моделей командою curl.exe 127.0.0.1:47831/v1/models. Із JSON-відповіді потрібне точне значення поля id: воно знадобиться в конфігурації Cline. Якщо порт або ім’я моделі в конкретному середовищі відрізняються, ці значення не можна механічно переносити з прикладу.

Оскільки локальний сервер зазвичай слухає лише 127.0.0.1, ВМ не може звернутися до нього через NAT напряму. Для перенаправлення автор використовує системний portproxy і правило брандмауера, створені в командному рядку адміністратора:

netsh interface portproxy add v4tov4 listenaddress=0.0.0.0 listenport=47831 connectaddress=127.0.0.1 connectport=47831
netsh advfirewall firewall add rule name="Strata VM Bridge" dir=in action=allow protocol=TCP localport=47831

Тут є важлива деталь, яку легко пропустити, копіюючи команди: listenaddress=0.0.0.0 означає прослуховування всіх IPv4-інтерфейсів, а наведене правило брандмауера не обмежує джерело підключення адресою ВМ. Тож твердження, що API не відкривається для локальної Wi-Fi мережі, самими цими командами не забезпечене. Якщо мета — доступ лише з потрібного середовища, треба окремо перевірити прив’язку й правила доступу у власній конфігурації, перш ніж вважати API недоступним іншим пристроям мережі.

Виняток для локального з’єднання

У схемі з Proxifier є ще одна пастка. Запит ВМ до шлюзу NAT 10.0.2.2 проходить через мережеву трансляцію гіпервізора, а перенаправлення порту обробляє системний процес svchost.exe. Якщо проксіфікувати весь трафік гіпервізора без винятків, звернення до локального API може піти на зовнішній SOCKS-сервер замість хоста. Наслідок — з’єднання зависає або обривається.

Автор пропонує створити в Proxifier правило Strata Local Bridge і поставити його вище загального правила гіпервізора. У полі Applications вказується Any, оскільки обробником запиту виступає системний процес. Для Target Hosts наводяться 10.0.2.2, 127.0.0.1, localhost і локальні діапазони, а для Target Ports — лише 47831. Дія правила — Direct.

Саме обмеження портом має значення: виняток призначений для локального моста до API моделі, а не для довільного обходу SOCKS. Зовнішні підключення ВМ, за задумом конфігурації, і далі йдуть через проксі. Іронія в тому, що одна зайва або неправильно розташована стрічка правил здатна відправити «локальний» запит у зовнішню мережу — проксі тут не вгадує наміри адміністратора.

Налаштування Cline у ВМ

У гостьовій Windows із мережею NAT адресу хоста в прикладі задають як 10.0.2.2. Спершу з ВМ перевіряють доступність endpoint командою curl.exe 10.0.2.2:47831/v1/models. Якщо повернувся JSON зі списком моделей, міст до API відповідає. Якщо ні, налаштування Cline поки що не допоможуть: спочатку потрібно перевірити перенаправлення порту та виняток у Proxifier.

Для Cline обирають провайдера OpenAI Compatible, а як Base URL задають адресу шлюзу з шляхом 10.0.2.2:47831/v1. У полі API Key вказують будь-яке непорожнє значення, наприклад local, а в Model ID — точний ідентифікатор із відповіді сервера. Також у налаштуваннях розширення рекомендують вимкнути Use different models for Plan and Act modes, щоб не задавати окрему конфігурацію для режимів планування й виконання.

Для зменшення каналів обміну між гостем і хостом автор радить вимкнути Shared Folders і двосторонній буфер обміну. Це практичні обмеження, а не доказ повної ізоляції: вони прибирають конкретні способи передавання файлів і тексту, але самі по собі не визначають усі можливі шляхи взаємодії систем.

Що перевірити перед роботою

Після перевірки запитів до моделі та зовнішньої IP-адреси ВМ пропонують експортувати профіль Proxifier і зробити чистий снапшот гостьової системи. Експорт зберігає правила маршрутизації, а снапшот дає початковий стан, до якого можна повернутися після експерименту. Це зручна основа для повторюваних тестів, але не гарантія, що кожен шкідливий код залишиться всередині ВМ.

Окрема умова стосується UDP: у джерелі захист реальної IP-адреси пов’язаний також із блокуванням UDP-трафіку з ВМ. Тому сам факт, що перевірка показала IP SOCKS-проксі, не слід трактувати як універсальне підтвердження для всіх протоколів і сценаріїв. Увімкнення Auto-approve в Cline також означає, що агент зможе виконувати команди без ручного підтвердження; таку опцію варто розглядати лише разом із реально перевіреними обмеженнями ВМ, проксі та доступу до хоста.